Дитячий садок

Набір дітей від 2 років
вул. Михайла Гориня, 11

Школа / Cадок

Набір у садок, 0-4 класи
вул. Плугова, 12

ЛІЦЕЙ

Набір у 0-11 класи
вул. Михайла Гориня, 11

E-LEARNING

Набір 5-11 класи
Дистанційна освіта

Життя Школи у час війни: що вдається, а з чим ніяк

Інтерв’ю з директоркою Школи “Еколенд” п. Галиною Шевчук

П. Галино, як Ваша Школа зустріла війну, якщо так можна сказати?

Коли до нас прийшла війна, сказати, що ми були збентежені, налякані, з питанням “куди сховати себе рідних та близьких” – це, мабуть, рівноцінно, що промовчати. Вона розділила наше життя на до 24 Лютого та після. Так, якщо у тебе понад 100 і більше дітей та півсотні працівників, рішення формуються наче у космосі. Спочатку ти цим думкам не дуже довіряєш, адже на тебе просто навалюється новий досвід, потім починаєш грунтовно аналізувати, ставиш собі 1001 раз питання: “а як би…” і, врешті, пропонуєш батькам й колегам певні рішення, ховаючи, водночас, свою надстривоженість у турбулентній ситуації військових дій. А тут новини з території військових дій, перші втрачені людські життя, крилаті ракети над головою, вибухи, ненависні сирени… Якось так виглядало усе навесні цього року…

А що далі? Колеги виїжджають закордон, стривожені діти їдуть з батьками туди, де відносно безпечно, а ти знаходиш найближчих волонтерів і допомагаєш війську усім чим можеш.

Що ж було з навчанням? Де знайшли мотивацію його поновити?

Було багато запитань, складних рішень та важких емоцій. Але улюблена робота допомагала хоч на деякий час відволіктися, змінити курс думок. Спочатку оголосили канікули, незаплановані весняні канікули наприкінці зими. Так отримали такий важливий час, щоб трішки оговтатися, усе обдумати та знайти вірний шлях дій. Врешті, розпочали онлайн уроки. Доводилося збирати вчителів, тьюторів, учнів й батьків по всьому світу. Мотивувало й те, що вчитися хотіли усі: діти скучали за школою, вчителі за своїми учнями, а разом усі ми за безтривожним часом (з останнім в цей час було дуже сутужно). Нам вдалося налагодити якісний освітній процес, навіть організувати тьюторіали й майстер-класи онлайн. Та й діток Школі довелося вкотре випускати у середню школу (у Школі “Еколенд” навчання лише до 4 класу) через монітори комп’ютерів. Наче не звикати, за винятком щоденного припиння уроків для сховку в укриттях.

Як швидко Ви наважилися повернутися до офлайн Школи? Чи це вже було з 1 Вересня?

Перший крок до зустрічі з учнями офлайн спромоглися зробити лише у червні. До цього активно готували приміщення на випадок тривоги, забезпечили водою, засобами гігієни, подбали про вбиральні, закупили ліхтарі на батареях на випадак, як в укриттях зникне світло, обговорили чим можемо задіяти діток, щоб їм було спокійніше. Дякувати, що маємо свою територію, тож можемо усе зорганізувати в короткому часі. Добре допомогли в цьому ще й систематичні тренування у попередні роки з цивільного захисту, тому все було чітко й організовано.
Так пройшли перший крок до офлайн Школи. Це був, один із найважливіших щаблів, адже потрібно було знайти сили повернути й себе до праці.
Потім – підготовка до нового навчального року, перевірка нашого сховища відповідною комісією і 1 Вересня.

Якщо усе так добре продумано чи все ж було щось з 1 Вересня, що Ви не врахували?

Звісно, ми думали, що все спланували. Хоча, які можуть бути плани у часі війни? А вона саме про це нам в короткому часі й натякнула. Якщо під час літніх кемпів ми швидко зорганізовували декілька десятків діток, то у новому навчальному році ми мали б у максимально короткий час теж саме зробити з понад сотнею. Вчителі провели учням грунтовний інструктаж, відвели їх на екскурсію у сховки, розповіли де чий простір і так доводилося робити у вересні часто, щоб діти звикли і не хвилювалися. Перша повітряна тривога яскраво вказала, де ми недопрацювали. У колективу було більше страху ніж у школярів. Та це нормально, адже боятися в такі часи – природно. Вирішили організувати в цьому керунку тренінги для персоналу, що дало позитивні результати. Тішило й те, що тривоги були нечасті, а ракети не літали над містом, їх навідмінно збивало наше ЗСУ.

П. Галино, а уроки в час повітряних тривог відбуваються? Чи діти задіяні якоюсь іншою діяльністю?

Навчання тривало, а ракетні небезпеки втручалася в освітній процес все частіше й частіше, тож ідею продовжити вчитися у сховку погодили усі. Можливість розмежувати класи і забезпечити більш-менш продуктивне середовище була. А зайнятість улюбленою справою приборкувала тривожні думки та емоції як дітей, так і педагогів. Усе вдавалося: школярі не пропускали навчальних тем, вчителі пристосовувалися до нових умов. Позитивною стороною навчання в укриттях Школи стало й те, що тут тепло, затишно і поруч є все необхідне. Не було особливих труднощів й із запланованим харчуванням. Проте, дещо страждали лиш найменші, вихованці нашого дитячого садочка, бо, коли кількагодинна повітряна тривога припадала у час обіднього сну, зазвичай, діти в такі дні не спали вдень.

Тобто, чи правильно я розумію, що в укриттях діти лише вчаться?

Не лише… Що ми ще робимо в укритті?
Бавимося в усе, що знаємо і що відомо та наскільки дозволяє уява та простір… Дуже часто діти просто малюють усе, що їм подобається. Ми багато танцюємо, часто співаємо українських пісень, організовуємо мініквести, готуємося до звітних виступів, буває й таке, що підслуховуємо цікаві теми в учнів інших класів… Отак відразу й важко перелічити🤔.

Отже, процес відлагоджений і навчання у Школі “Еколенд” відбувається згідно Ваших планів?

Тривалий час усе так і було. За півтора навчальних місяці майже призвичаїлися до нового навчального формату, поки ворог не зациклився на масових обстрілах енергоструктури. І тут нам знову пощастило, що поруч були осінні канікули, ми їх вкотре організували раніше. Але надто особливих змін не відбулося. Вчилися економити електроенергію усі гуртом: в найскладніші години намагалися користуватися технікою по мінімуму, учням провели екотьюторіали, на яких заохочували маленьких еколендівців до енергозбереження вдома. У Школі було тепло, світло, затишно – усе як завжди.

Відчуваємо, що це далеко не останній виклик цієї війни і нам доведеться вирішувати ще багато складних ситуацій. Та чим далі, ми стаємо все більше і більше загартованішими, впевненішими, готовими до різних сценаріїв розвитку подій. Шлях до перемоги – тернистий, але ми мусимо його пройти заради наших дітей.

ОСТАННІ ПУБЛІКАЦІЇ