Як зробити так, щоб дитина вас чула: 5 порад на щодень

    Щоб спілкування з дитиною завжди було гармонійним та ефективним, пропоную звернути увагу на декілька простих порад. Вони сформовані на основі досліджень та висновків практикуючих психологів, а їх ефективність перевірено моїм педагогічним досвідом.

Говоріть коротко та зрозуміло. Ми добре сприймаємо на слух лише обмежену порцію інформації. Довгі, навіть літературно гарні та грамотні лекції, не дадуть очікуваного результату. Увага губиться уже на 5-6 реченні. Що простішим та однозначним буде формулювання, то швидше дитина зрозуміє і зробить те, про що ви просите.

Обговорюйте важливі питання тоді, коли співрозмовник готовий до розмови. Якщо ж син чи донька захоплено дивляться фільм, а ви вимкнете телевізор, бо «треба поговорити» – результат, швидше за все, буде негативним. Найкраще такі розмови вести тоді, коли дитина сама ініціює бесіду.

 Практикуйте «ритуальне спілкування». Оберіть «незмінний» час для розмов. Наприклад, щонеділі під час традиційної прогулянки парком. Чи щодня впродовж тих кількох хвилин дорогою до школи. З часом син/донька чекатиме цих моментів, щоб розповісти дещо важливе, або запитати про потаємне. Але це не означає, що в інший час ви повинні ігнорувати бажання дитини щось обговорити. Готовність вислухати має бути завжди.

  Будьте чесними. Не фантазуйте і не обманюйте. Відповідайте на запитання відверто. Якщо з якоїсь причини не готові говорити на певну тему – скажіть про це і пообіцяйте невдовзі задовольнити цікавість свого юного співрозмовника. Краще чесно перенести важливу розмову на потім, аніж вислухати похапцем і відповісти, бо так треба. Відвертість – основа довіри у будь-якому віці.

   Створіть систему важливих правил, які не можна порушувати. Вимог повинно бути небагато і дитина має розуміти їх важливість. За порушення таких принципів слід передбачити покарання. Це дозволить позбутися «ефекту радіо», коли ви щодня повторюєте одне і теж, а вас не чують. Водночас, донька/син розумітиме, за що її/його карають і робитиме висновки, а не ображатиметься через «несправедливість» батьків. Взаємовідповідальність і взаєморозуміння – основа здорових стосунків.

А завершити хочу чудовою натхненною притчею про хлопчика, який запитав у тата, скільки коштує година його роботи. Батько спершу розлютився, а потім відповів: «100 гривень». «А можеш, тату, позичити мені 50 гривень?» – поцікавився син. Батько не відповів і продовжив займатися своїми справами. І тільки коли малюк заснув, чоловік раптом подумав, що може малому й справді потрібні були ті гроші. Вранці він дав синові 50 гривень і вибачився за вечірню поведінку. Тоді хлопчик витягнув з-під подушки ще 50 гривень і попросив: «Тату, тепер я можу купити в тебе твою годину, щоб просто повечеряти і поговорити?»

Ми витрачаємо час на дуже важливі справи. Бо від них залежить, як мінімум, наш добробут. Проте надважливо у цьому поспіху, коли кожна хвилина на вагу золота, вчасно зрозуміти, що діти для нас є найбільшим скарбом.

Ольга Ненчук,
тьютор
ЛІЦЕЮ “ЕКОЛЕНД”

guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі