«Більше ігор та тестів, менше теорії» чекають підлітки від сучасної школи

Ось такі побажання, наче змовившись, озвучили учні 9-10 класів ЛІЦЕЮ “ЕКОЛЕНД” після завершення річного курсу профорієнтації та життєвих навичок Pro.Life. І тепер в період літніх канікул ми, вчителі, просто вимушені шукати різноманітні способи ще глибшої гейміфікації навчального процесу. Адже нам важливий результат!

Гейміфікація* як спосіб використання ігрових практик та механізмів у неігровому контексті для залучення учасників до розв’язання проблем ще донедавна була нетрадиційною практикою української школи. Однак, програма НУШ впродовж декількох років активно впроваджує цей інструмент в початкових класах, але до середньої та старшої школи реформи ще не дійшли і тому доводиться шукати креативні ігрові методики самотужки. Враховуючи вікові особливості підлітків покоління Z на 30-ти заняттях програми Pro.Life ми використовували безліч різноманітних інтерактивних форм, де ігри, відеоконтент й тести були чи не єдиним обов’язковим елементом кожної зустрічі.
Поділюся з вами досвідом апробації найуспішнішої та, мабуть, найемоційнішої гри, яка була використана для практичного тренування “м’яких навичок 4К”. Вона об’єктивно сподобалася еколендівцям як за формою, так і за змістом.

Нагадаю, що група навичок 4К, такі як: Комунікація, Кооперація, Креативність та Критичне мислення – є в переліку супер важливих умінь XXI століття і тренувати їх під час лекцій просто нереально. Ці вміння можна опановувати лише практично. В одному з перших занять програми Pro.Life я запропонувала учням зіграти в гру “Мelting Pot” («збірна солянка»), яка була розроблена ООН для навчання дорослих людей поваги до різноманіття, здатності чути, домовлятися й уникати конфліктів. На мою думку, така театралізована вправа дає учасникам можливість непомітно для себе продемонструвати та покращити свої комунікаційні здібності і здатність працювати в команді, мислити критично та шукати нестандартні рішення. Фраза «непомітно для себе» залишається для мене ключовим фактором ефективності ігрової форми навчання. Бо коли дорослі діти починають відчувати, що їх вчать, у них з’являється типовий підлітковий опір. Тому вправно спроєктовані “непомітність” та природність навчального процесу – важливі характеристики сучасних освітніх технологій, які максимально ефективно досягаються через забавку.
Отож, сюжет гри “Melting Pot”: є 4 команди-племені, які живуть на одному острові, кожен за своїми правилами та традиціями. Після довготривалих конфліктів вони нарешті досягли миру й мають між собою домовитися про спільний святковий захід, де потрібно врахувати інтереси всіх. Під “традиціями” розробники гри запропонували кулінарні вподобання та обмеження, розклад життя та певні звички. Всі ці елементи потрібно було дослідити й з повагою до кожного узгодити в спільній програмі свята.
Під час гри перед учасниками постають наступні завдання: самостійно організуватися у 4 групи; обрати лідера; вигадати назву свого племені, гасло та символ з урахуванням опису своїх звичок й традицій; представити плем’я на загальних зборах; делегувати перемовника у Раду племен; спостерігати, але не втручатися в процес перемовин; за згодою більшості відкликати перемовника в разі неефективної тактики й висунути наступного представника. Вирішення цих цілей дають повний спектр можливостей для розвитку лідерських та ораторських навичок, здатності брати відповідальність і делегувати повноваження, вимагають застосування активного слухання й чіткої комунікації, захисту своєї точки зору. Проте передусім важливою умовою успішного їх виконання є бажання домовитися і готовність йти на компроміс. Цю гру, зазвичай, використовують для навчання фахівців, які перебувають в таких місцях, де етнічне та культурне різноманіття й відмінності є причиною складних конфліктів. Але, навіть в умовах доволі монокультурної української держави, здатність прийняти відмінну точку зору співрозмовника є дуже корисною навичкою для всіх вікових категорій без винятку. «Так не буває», «чому б вам не відмовитися від своїх вимог і просто не погодитися на наші», «за таких обставин домовитися неможливо», «ми відмовляємося домовлятися і будемо воювати далі», «це нереально складно», «навіщо нам взагалі домовлятися» – такі спроби відмови від діалогу та пошуку рішень звучали досить часто протягом усієї гри, але, на щастя, в кожному класі знаходилася допитливі та азартні учні, які шалено хотіли знайти рішення.

А після того, як згоди було досягнуто і спільний план святкувань затверджено всіма учасниками перемовин, еколендівці зі щирим здивуванням визнали, що увесь процес здавався складним лише до того моменту, поки вони за будь-яку ціну намагалися захистити свої інтереси й зовсім не враховували інших. Як тільки учасники усвідомили, що їм обов’язково «потрібно домовитися», усі дії стали чіткими та узгодженими, що й було наслідком правильних рішень. А на завершення зустрічі, ліцеїсти попросили ще більше ігор 🙂

Ми можемо не помічати яскравих відмінностей покоління цифрової епохи та продовжувати обурюватися, на взірець: «коли ми були дітьми, то так багато не розважалися, а читали книжки, скрупульозно вчилися і самі собі вигадували заняття». А можна діяти так, як роблять фахові маркетологи – прислухатися до потреб споживачів і спробувати наблизити освітній продукт до їх очікувань та найбільш зручного їм способу пізнання. Кожен вчитель ділиться з дітьми тим, що знає і любить сам. Він постійно активно шукає різноманітні способи, у тому числі й як використати гру у своїй освітній діяльності та процесі гармонійного дорослішання кожного особливого і прогресивного покоління.

Наталія Обозненко,
керівниця з розвитку
мережі освітніх закладів “ЕКОЛЕНД”

Leave A Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *