Вітаю, мене звати Віра і я тьютор 10 класу. Працюючи третій рік в ЛІЦЕЇ зі старшокласниками, я збагнула, що їм, як нікому у школі, потрібен релакс та зміна виду діяльності. Враховуючи те, що діти увесь свій час віддають навчанню, готуються до вступу у ВНЗ, їм майже ніколи спілкуватися з однолітками. От браку комп’ютерних ігор, навпаки, немає, натомість є гостра потреба дати лад внутрішньому емоційному стану. Поганий настрій, роздратування чи апатія до будь-якої діяльності – це для них дуже звично, тому налаштувати на відкрите спілкування – надзвичайно важко.

Я спробувала вирішити ситуацію за допомогою ігрової техніки “Запитання в лоб”, яку вперше освоїла разом з колегами під час навчання тьюторів. Свого часу ця гра допомогла нам, тьюторам, краще пізнати один одного, адже в силу завантаження, ми не маємо змоги часто спілкуватися. І не завжди легко бути відвертим, щоб обговорити те, що найбільше тривожить. Прослухавши щирі відповіді колег, я зрозуміла, що це гарний взірець для побудови відкритого спілкування з моїми тьюторантами.

Спочатку спробувала втілити цю гру розділивши клас на хлопців та дівчат і проводила її окремо для кожної групи, щоб відслідкувати, яка буде реакція та рівень відкритості й щирості відповідей один перед одним. Слід сказати, що хлопці на початку були дещо скутіші та скупіші у відповідях ніж дівчата, але з кожним наступним запитанням їм було все легше відповідати і навіть з гумором ставитись до деяких з них. Скажу ще до слова, що я намагалася підтримувати веселу та невимушену атмосферу і це також було в плюс щирості школярів. Настав час побавитися усім разом і все повторилося: трохи стриманості, але з кожним наступним запитанням діти ставали все відкритіші і веселіші. Вони наче “відпускали” й переосмислювали своє ставлення до багатьох ситуацій минулого. Забавка мала позитивний результат для міжособистісної комунікації групи і значно зблизила учнів між собою.

Окрім цієї гри, моєю наступною практикою стала гра “Крокодил” – групова забавка, де один учасник загадує слово іншому, який має його зобразити, а всі інші відгадують. Той, хто перший відгадує слово, стає на місце того, хто показує і так гра продовжується доти, поки кожен не спробує себе у різних ролях. Є безліч інших цікавих ігор, які можна застосовувати для налагодження комунікації групи і просто для приємного й ненав’язливого проведення часу у школі з однокласниками, наприклад: ”Мій зірковий портрет”, “Квітка успіху”, ”Відсутні ключі”, “Моє перше враження“, “Що мені подобається у моєму однокласнику” тощо. Усі вони чудово допомагають покращити настрій, поглянути на “велику” проблему очима інших, або переглянути свою позицію чи рішення, покращити відносини та краще пізнати оточуючих.

Мої тьюторанти, коли ми вперше грали у такого роду ігри, були преконані, що це нецікаво і краще посидіти в гаджетах. Але на запитання: “Чому у вас поганий настрій та негативні думки і налаштування на негатив, чи не від частого перебування в інтернеті, де віртуальний простір перенасичений інформаційним сміттям?” Діти не змогли дати чітку відповідь, адже вони добре знали, що в більшій мірі так воно і є. Тепер щодня наші позаурочні години наповнені забавками подібного змісту, адже це, як вони кажуть – “круто” .
Отож, мій досвід свідчить – не бійтеся вирішувати проблеми та шукати відповіді на хвилюючі запитання через гру. Такий підхід зміщує комунікацію в іншу площину і дає змогу глянути на ситуацію по-новому. І звісно, роль ігор просто безцінна в налагодженні спілкування та формуванні довіри. А ще вони дають змогу просто бути собою.

Віра Сальвицька,
тьютор
ЛІЦЕЮ “ЕКОЛЕНД”