Батьки, діти-підлітки та емоції. Що потрібно знати про тристоронню комунікацію?

Швидкоплинність життя – відчуття знайоме кожному з нас! Ще вчора ми й самі були тінейджерами, які закінчували школу. А сьогодні – вже своя дитина – підліток. Згадую себе в цьому віці: свої амбіції, сприйняття світу, реакції на зауваження, загострену ідеалізацію, вчинки тощо. Тепер, пересівши в човен батьків, прохожу цей період знову й знову, але вже з власною донькою, дітьми знайомих, учнями ЛІЦЕЮ “ЕКОЛЕНД”. І щоразу не втомлююся нагадувати собі, матусям й татусям, що дитина – це унікальна й неповторна особистість зі своїм неординарним світобаченням. А ще раджу запастись терпінням, розумінням та величезною кількістю любові, адже лише ця пані Л. найкраще вирішує усі непорозуміння між батьками та дітьми.

Отож, поділюся своїм досвідом вирішення типових ситуацій, які найчастіше зустрічаються між двома поколіннями.

Похмурий настрій, підвищена дратівливість, мінливі емоції тощо.
У такому стані дуже важко впізнати свою дитину, її, як то кажуть, підмінили! Замість веселого життєрадісного чада, маємо, зачасту, похмурого та незадоволеного чужинця. На запитання відповідає неохоче або взагалі не відповідає.

Що ж насправді може відбуватися?
Під час перебудови організму й тотальних змін гормонального фону, поганий настрій, доволі часто, з’являться “сам собою” і дитина може не розуміти його походження. Адже тілесні та психічні зміни відбуваються нерівномірно й раптово, так передбачено природою. Школяр, зачасту, не усвідомлює та не контролює того, що з ним діється. Для тілесної трансформації характерні швидкісні перетворення, в той час, як психіці притаманні більш сталі процеси, пролонговані у часі.

Чого не варто робити?
Влаштовувати допити. Якщо дитина не хоче відповідати на ваші запитання: “Що трапилось?” “Чому ти такий?” “Ні, ти скажи, я ж бачу, я ж знаю” і т.д. – не варто на неї тиснути та випитувати. Прийде час, розкаже сама. Просто візьміть паузу!

Як краще діяти?
Впевнитись, що все гаразд. Бачите дитина не налаштована на діалог зараз, варто повернутись до нього пізніше, в більш зручний час. При цьому не забувайте пильно придивлятись до підлітка, щоб зрозуміти, чи цей настрій з’явився ситуативно і є, просто, емоційним вибухом. Якщо ж він перейшов у своєрідний стан і триває довше, ніж декілька днів – це може стати приводом для хвилювання, серйозного діалогу з донькою/сином або зверненням до фахівця. Також, якщо є можливість, поспілкуйтеся з її/його друзями, вчителями та з’ясуйте, чи помітили зміни інші близькі та оточуючі. Коли похмурий настрій дитина демонструє лише вам – це може бути сигналом проблематики саме ваших з нею стосунків. Якщо самі не можете знайти відповідь на ці запитання, найкраще з цим допоможуть справитись сімейні психологи.

Дитина без попередження почала пізно повертатись додому.
Ваші докори переходять у сварку. Словосполучення: “Ти мусиш”, “Не смій так більше робити” і тому подібне, відбиваються фразами типу “Я вже доросла/ий”, “Що хочу, те роблю”, “Коли хочу, тоді й приходжу”.

Що насправді може відбуватися?
Діти в підлітковому віці починають відчувати себе дорослішими. Але, водночас, ще недостатньо сформовані, щоб повністю взяти на себе відповідальність в повному розумінні цього слова. Тобто не є психологічно зрілими особистостями. Вони дізнаються про свої права, але розуміють і трактують їх однобоко, чим, зачасту, маніпулюють. Насправді, можливо, просто донька/син розширила/в своє коло спілкування і в неї/нього з’явились нові друзі, інші місця для прогулянок тощо. Ймовірний і такий сценарій, коли підліток просто не слідкує за годинником та не може розрахувати необхідний час добирання додому.

Чого не варто робити?
Влаштовувати сварки, розмовляти з дитиною в авторитарному та наказовому тоні.

Як краще діяти?
Поясніть дитині, що ви за неї хвилюєтесь, розкажіть про небезпеку на вулицях, наведіть приклади, зачитайте новини, обговоріть події, які реально трапились у вашому місті. Поділитися з донькою/сином своїми емоціями, коли ви не знаєте, де ваша дитина. Опишіть, що думаєте, що уявляєте. Попросіть тінейджера спробувати відчути ваші почуття. Домовтесь про те, щоб ваш підліток завжди попереджав про затримку, сповіщав своє місцезнаходження, щоб був на зв’язку та не вимикав телефон. Попросіть номери телефонів друзів, їх батьків. Та, обов’язково поясніть, що ви довіряєте своїй дитині, не забороняєте гуляти і не хочете тримати її під своїм контролем. І все це потрібно лише для того, щоб ви знали, що дитина в безпеці та з нею все гаразд. Не забудьте сказати, що в іншому випадку, ви будете змушені сповістити правоохоронні органи (якщо в дитини вимкнений телефон або вона не відповідає, чи ви не знаєте її місцезнаходження).

Девіантна поведінка.
Іншими словами – ваша дитина перетворилась на бунтаря, її поведінка містить деструктивний характер. Це може проявлятись як у відношенні до себе самої, так і до оточуючих. Наслідок – негативні результати навчання, соціального становлення, проблеми комунікації тощо.

Що насправді може відбуватися?
Довіра до батьків, до соціального оточення, до себе – одна з важливих потреб для повноцінного розвитку дитини, гармонійного співіснування з соціумом. Причиною такої поведінки може бути те, що підліток не довіряє іншим, а іноді, навіть, сам собі. Максималізм, який особливо притаманний для цього віку, негативно впливає на відчуття довіри.

Чого не варто робити?
В жодному разі не слід вдаватись до відкритого авторитаризму, карати, ображати, сварити дитину.

Як краще діяти?
Без довіри – неможливе благополуччя людини. Тому, лише чесно відповідаючи на запитання, відверто розповідаючи про себе, ви можете розраховувати, що дитина буде вам довіряти. Поділіться своїми спогадами про те, якими ви були у віці вашого тінейджера, які робили вчинки, про що мріяли і обговоріть усе разом. Розкажіть, як змінювалась ваша точка зору, ставлення до подій. Станьте дитині другом та партнером.

У дитини з’явились інтереси, бажання, захоплення, які суперечать вашим планам щодо її майбутнього, тим паче, вони йдуть всупереч з вашими уявленнями майбутніх перспектив.

Або ви просто не розумієте, чи не бажаєте визнавати того, що цікавить вашу/го доньку/сина. Наприклад, плануєте юридичне майбутнє, а ваш підліток любить тварин та “потішив” вас тим, що хоче стати ветеринаром.

Що насправді може відбуватися?
Нові захоплення та несподівані інтереси, пошуки себе у незнайомих сферах діяльності, розкриття своєї особистості – це цілком нормальні, закономірні явища. Чудово, що вони з’являються. Це свідчить про те, що ваша дитина стає зрілою та прислухається до свого внутрішнього голосу.

Чого не варто робити?
В жодному разі не панікуйте! Виставляти ультиматуми, страшити, карати дитину, залишати її без моральної та фінансової підтримки, злитись та лякати неперспективним майбутнім – ЗАБОРОНЕНО!

Як краще діяти?
Існує безліч професій, які з’явились на стику різних наукових знань. Тому слід спілкуватись з дитиною, зрозуміти чого саме вона хоче, до чого в неї є хист, а, можливо й справжній талант. Потрібно шукати компроміси, в яких ваша дитина буде щасливою та “знайде себе”, а ви – залишатиметеся у статусі тих батьками, які підтримують, розуміють й допомагають.

Адже саме в цьому найважливіше покликання мами й тата, а якщо не можете швидко знайти потрібне рішення, слово, або пораду – просто любіть свою дитину. Для неї – це завжди дуже важливо та необхідно!

Банковська Ія,
тьютор
ЛІЦЕЮ “ЕКОЛЕНД”

Leave A Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *