Проблема дитячої мотивації заохочення до навчання дуже турбує і батьків, і освітян. Дорослі дедалі частіше помічають незацікавленість дітей навчальним процесом, відсутність бажання саморозвитку та обрання позиції «пливти за течією». Як же без стресу й травматизму допомогти налаштувати дитину на успіх у певній діяльності?
Але спочатку розглянемо, що ж саме ховається за словом мотивація.
Мотивація – це поштовх, рух, те, що змушує ставити цілі та йти до них. Вона залежить від багатьох чинників: оточення (друзів, сім’ї), уявлення про світ, цінностей, рівня наполегливості, досвіду тощо. Виділяють зовнішню та внутрішню мотивацію. Зовнішня виникає під впливом та тиском сторонніх імпульсів. Наприклад, певна винагорода (матеріальна, чи дозвіл на якусь дію), або надана кимось мета. У більшості випадків така мотивація недовготривала. Ідеальна мотивація – внутрішня, особистий потяг до діяльності, відчуття та розуміння сенсу того, що робиш.
Також існує поділ на мотивацію уникнення («від») та досягнення («до»). Мотивація «від» виникає у дітей тоді, коли вони роблять щось, аби уникнути покарання чи посоромлення («Якщо не будеш вчити правила, покличу вчителя», «Будеш себе погано поводити, зателефоную батькам»). Така мотивація негативно впливає на когнітивні процеси, адже під впливом стресу, або страху дитина не може сконцентруватися на завданні та успішно його виконати. Мотивація досягнення («до») – налаштовує на перемогу, гарний результат та винагороду.
Варто нагадати, що фундамент мотивації закладають батьки, а у початкових класах відбувається її становлення. Важливо у віці 6-10 років заохочувати дитину до пошуку нового, розвивати навички працювати у команді, давати право вибору та діагностувати успіхи. Старша школа – період розвитку мотивації до навчання, налаштованості на індивідуальну роботу та самореалізацію, тому у цей час необхідно створювати умови для рефлексії й прояву ініціативності.
А тепер ловіть прості, проте ефективні поради, які легко заохотять дитину до навчання та пізнання:
1. Вибудовуйте взаємини.
Щоб дитина вас почула, слід напрацювати з нею довірливі та гармонійні відносини. Без щирості й відкритості годі сподіватися на те, що син, чи донька візьме до уваги усі ваші промови й настанови.
2. Підтримка – важлива.
Щоб школярик впевнено йшов до своєї мети та не опускав руки, підтримуйте, допомагайте, приймайте його вибір та кроки.
3. Розвивайте самостійність.
Одним із важливих факторів внутрішньої мотивації є автономність – вплив на реалізацію певних завдань. Наприклад, дайте своїй дитині можливість самій обирати, як саме виконати проєкт з англійської мови: намалювати, зробити презентацію, записати відео тощо. Така свобода вибору діяльності позитивно впливатиме на розвиток самостійності та креативності.
4. Помилятися – нормально.
Після помилки та невдачі син, або донька може закритися у собі, у неї з’явиться страх робити щось нове. Коректно та м’яко поясніть йому, або їй, що помилки роблять нас мудрішими і не потрібно їх боятися. Невдачі варто сприймати як уроки, засвоїти та йти далі.
5. Обережно з критикою.
Вдаючись до критики, завжди враховуйте самооцінку дитини та її досвід. Також не варто порівнювати успіхи дитини з іншими. Пам’ятайте: кожен робить справу по-своєму, немає «погано», немає «добре» – є так, як він/вона вміє.
6. Говоріть з дитиною про цінності.
Мотивація напряму залежить від цінностей. Якщо для учня в певний період часу навчання не є у пріоритеті, потрібно взаємодіяти по-іншому, знаходити точки дотику з наявними цінностями та через них відкривати сенс пізнання. В жодному випадку не нав’язуйте дитині свої цінності.
7. Як бути з нагородами?
Звичайно, повністю відмовлятися від нагород не потрібно, але краще перетворити їх у несподівані заохочення. Концентрація на нагороді (наприклад, дозвіл пограти у комп’ютерні ігри після вивчення уроків) – девальвує сам процес. Син, або донька чим швидше і абияк зробить завдання, щоб лише отримати бажане.
8. Завжди відповідайте на запитання.
Будьте відкритими, підтримуйте допитливість. Навіть якщо ви не знаєте відповіді, не говоріть фразу «я не знаю». Пообіцяйте розібратися у певному питанні та допомогти з проблемою.
9. Подавайте власний приклад.
Дітям цікавіший та важливіший реальний досвід. Розповідайте історії з власного життя, діліться лайфхаками успішного навчання та досягнення цілей.
10. Цінуйте зусилля!
Оцінюйте не тільки результат, але й сам процес. Недостатньо сказати «добре» чи «молодець». Пояснюйте дитині, що саме у її діяльності ви помітили (до прикладу «Ти написав/ла змістовний твір. Мені сподобалося, що ти навів/навела багато прикладів з української літератури»). Також задавайте проактивні запитання, які спонукатимуть на розлогу відповідь («Чому саме такі тексти ти обрав/ла для прикладу?», «Чому саме цю тему ти обрав/ла?»).
Подані практичні поради, хоч і не є надто складними, але все одно потребують трішки зусиль і з боку батьків, вчителів, і з боку дитини. Важливо пам’ятати, що мотивація – це все ж внутрішній поштовх. Ми не можемо надати мотивацію, або певну ціль, учень має це зробити самостійно. Завдання дорослих – розвивати таку мотивацію, підтримувати прагнення до успіху, пояснювати сенси, роздмухувати «вогник» та не допустити його згасання.
Олена Запорозченко, тьютор ЛІЦЕЮ “ЕКОЛЕНД”
